Метою дослідження було з’ясування впливу зміщення центра мас, кута нахилу рельєфу та локальних збурень на просторову стійкість транспортної системи з подальшим визначенням граничних режимів її рівноваги. Методологія базувалась на поєднанні теоретичного моделювання, адаптивного керування та багаторівневої валідації в умовах змінного середовища. Було встановлено критичне вертикальне зміщення корпусу до 0,15 м при нахилі 18° через асиметричне проходження перешкод, що підтверджувало необхідність точного прогнозування динаміки. Аналіз стійкості встановив безпечні кути крену 25-30° для чорноземів України (коефіцієнт тертя 0,6-0,8). Нерівномірне навантаження й вологість ґрунту (20-30 %) впливало на стабільність, що вимагала калібрування моделей. Гібридні методи дозволили компенсували вібрації сидіння шляхом адаптивного керування демпфером. Система адаптивного контакту з поверхнею покращила прохідність на м’яких ґрунтах, а нелінійне предиктивне керування оптимізувало траєкторію руху на схилах. Встановлено доцільність урахування геометрії опорної площини й положення центра мас при розробці алгоритмів стабілізації агротехніки з огляду на вплив на стійкість у змінному рельєфі. Стохастичне моделювання збурень ґрунту дозволило прогнозувати вплив випадкових змін середовища на траєкторію й стабільність техніки. Запропонована теоретична модель придатна для проєктування та систем динамічного контролю корпусу, особливо для роботи на схилах і складній геометрії. Інтеграція сенсорних систем із моделями забезпечувала адаптацію до умов реального часу. Практична цінність результатів полягала у підвищенні безпеки роботи аграрної техніки та оптимізації її просторової орієнтації на схилах інженерами-технологами та розробниками систем активного вирівнювання під час проєктування техніки нового покоління
прискорення, коефіцієнт зчеплення, випробування в польових умовах, стабілізація, адаптивне керування